1
Забряжчали копита об камінь
Тяжко грюкнув залізний засув
У старій давньо-кованій брамі
Хтось ключа золотого забув.
Винниченко, засівши до столу
Ледве справив на носі пенсне
"Не затягуйте нашу розмову
Пошкодуйте свій час і мене
Не сьогодні, так завтра комуна
Ціле місто утопить в вогні."
Він замовк і зітхнувши понуро
Тужний погляд провів по стіні
Пересмаглі обличчя потерті
Освітились в каміннім жару:
Козаку у бою краще вмерти
Ніж тікати в смутну чужину."
Попрощались у темряві сизі
Ледве теплі старі бурлаки
І коней засідлавши на кризі
Злопотіли в скрипучі степи.
Літератор примружив зіниці
Де він бачив одного із них?
Трибунали.. Багряні петлиці
Болбочан ухилитися встиг?
2
Тьмяні царські покої нарізно
Розійшлися раптово - в поклон
Перед людом громадженим тісно
Ухилився тактовний гарсон
"Чи вина чи шампанське прохали?"
Він підходив до вищих чинів
Задзвеніли криштальні бокали
Сіло панство до круглих столів
Голубович ministre із слами
Привітали німецьких колег
Документ комісарам подали
"Розійдемося миром, mon cher?"
Потиснувши порубцяні руки
Затиснули печатки в папір
Україно! Не виклюють круки
Твої очі ясніші від зір!
Довго Троцький шаліючи з люті
Розкидався погрозами вслід
"Знай піде по Дніпру по Славуті
Большевизм проти вас у похід!"
Та лиш землю весна обігріла
Горде птаство зірвалось в політ
Тільки де в них узялася сила
Розірвати нав'язаний гніт?
Київ кутався раннім туманом-
Зблизька чутно гарматні бої
Чи то рідні брати з отаманом
Йдуть вертати святині свої?
Взявши місто в ката Муравйова
Не спинялось козацтво на ніч
На Полтаву, на Харків, до Львова
Мчало вітром з шаблями з-за пліч
Сам Петлюра в столиці лишився
Постанови зіслав по військах
Де який старшина щоби бився
Хто в яких позостався б містах
Тільки мовив отаман:" Хоч втрати
Ми несемо по власних фронтах,
Зичу з честю вам Схід визволяти
Хай наш прапор зоріє в портах!"
3
Болбочан, загартований часом,
Пан полковник з південних країв
Добровольців своїх за наказом
Сам повів до таврійських степів
"Тут скінчились дороги додому,-
Починав він,- здобудемо флот!
Або згинемо всі- хай потому
Банда глумиться з наших чеснот."
Злегка тінь відкидаючи, крони
Заступали солоний Сиваш
Ген за ним зловорожі загони-
Крим далекий. Омріяний. Наш!
Перекоп зустрічав Болбочана
Синьо - жовті хоругви - нараз!
Зі столиці посли отама́на
Прочитали негайний указ:
"Нагороди і славні медалі
Передати панове стрільцям
І шляхи спорудити зі сталі,
Залізницю подати містам"
В Сімферопіль таки, до Джанкою
Увійшли запорізькі полки
І в степу, не злякавшися бою,
Знов дробили ворожі кістки
Того ранку, лишаючи справи,
Адмірал і прості вартові
Триколори із флоту скидали-
"Україно, ми діти твої!"
4
"Позбираю валізи. Світає,-
Літератор дихнув на вогонь,-
Більшовицькі скуйовджені зграї
Точно візьмуть мене у полон."
Як на фронті життя догорає?
Каземат, сині очі і тьма
"Ви навіщо мене розстріляли
Чи осліпли? Гарячка?Чума?"
Мідний цокіт карети. У склянці
Кілька крапель. Дешевий коньяк.
Починали гуртом у повстанцях,
Що ми далі зробили не так?
Винниченко, згорнувши газету,
Сонно глянув в розбите вікно.
Де згоріли всі пахощі степу?
Де загинула юність його?
9.08.2018.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795048
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 09.06.2018
автор: Василь Гаврилишин