Скляний балкончик причепився, як молюск,
до стін старого лісабонського будинку,
умитий атлантичними дощами взимку,
припав до дому, наче до грудей малюк.
Із нього видно небагато, але вдосталь:
дрібку вогнів поблизу річки Те́жу,
тераси, де, можливо, хтось колись сидів один,
ковтав вино, як цілувались хмари стежив,
і як круглів на сонці мандарин.
Чудово - до цієї середи балкончик мій!
Та ось у чому я навряд чи помиляюсь:
самотність - непогана річ, але не там,
де інші вечорами віч-на-віч
приборкують вино, вдихають океан
і смажать, смажать, смажать бакаляу.
09.06.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795056
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 10.06.2018
автор: Wiggily