Я тата не знала, Жили ми убого,
війна відібрала, не мали нічого,
в далеку ту давню війну... й будинку у нас не було...
Із братом нас мама його розгромили
тоді врятувала, фашистськії сили,
ми втратили меншу сестру... страждало тоді все село...
Та Бог нам дав сили,
війна закінчилась,
хоч горя багато було...
Голодні й безсилі,-
ми в школу ходили,
та вже оживала село...
Науки вивчали І радості,й болю,
і світ пізнавали, і щастя, і горя,
любили і школу,й село... та духом не падали ми,
Дорослими стали жили у любові,
і сім"ї вже мали, з народом у долі,
всього в наших долях було: у мріях своїх між людьми...
Та якось нежданно,
нас старість піймала,
багато чого відпливло,
а тато і мама
у згадках із нами,
і наше чудове село...
Отак й живемо ми Хоч важко нам жити,
у мріях пречистих, не будем тужити,-
вклоняємось світу до ніг: є рідні і друзі у нас...
-Спасибі наш світе,- По світу ходити,
за ласку і квіти, щось будем робити,
за лагідність рідних своїх! допоки ще терпить нас час...
Ми будемо жити
і долю просити
спинити на Сході війну...
І Бога молити,
щоб мрії здійснти,
Країну побачить нову...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795100
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.06.2018
автор: геометрія