ВИШНЕВА ПРИТЧА

В  мені  колись  вишневе  серце  билось,
Та  й  пострічав  я  вишню  на  біду,
Що  ненароком  коси  розпустила,
Свій  стан  тоненький  вигнула  в  саду.
Фатальна  мить!  Судьба  моя  єдина,
А  я  ж  не  знав,  що  то  була  вона,
Весною  глянув  -  і  спинився  в  диві,
Немов  ковтнув  прадавнього  вина.
Було  нам  гарно  з  нею  веселитись,
Любити  роси  і  пташиний  спів.
Мене  навчала  небесам  молитись,
Та  швидко  час  дитинства  пролетів.
А  як  пора  нестримного  буяння
Прийшла  до  неї  у  травневу  рань,
Її,  одіту  в  бірюзу  й  тумани,
Віддав  я  сонцю  й  голубим  вітрам...
Відпломеніло  все,  відклекотало
В  душі  моїй,  і  не  знайти  слова,
Тільки  вона  лишилася  -  начало
Земного  торжества  і  божества.
Буває  серед  ночі  в  сні  хисткому
Неначе  спалах  бачу  вдалині,
І  стан  тендітний  в  сяйві  голубому
Щось  нагадає  дороге  мені.
Кохання  то  було  чи  просто  притча-
Не  розказать  її,  не  повторить.
Цвіте  в  саду  моя  найкраща  вишня,
Чого  ж  у  грудях  серце  так  болить?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2018
автор: Іван Демченко