Ніхто Волинь ще не любив, як я,
Така напевно доля її сина,
Тут край мій рідний, тут моя земля,
Вона квітуча і вона єдина.
Озера плещуть тихо в береги,
Ліси співають соло про тумани,
Льони, як небо, в полі зацвіли,
Неначе гоять в маках свіжі рани.
Ніхто Волинь ще не любив, як я,
Цвіти, сестра голубоока й далі,
Для нас ти мати – рідна і одна,
Що одягла калинові коралі.
Тобі без смутку жити у віках,
На те ти маєш, перед Богом право.
Волинь моя, моя свята земля,
Голубоока квітко, золота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796094
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.06.2018
автор: Віталій Назарук