А від порога стежечка вела
В долину до глибокої криниці,
Яка живилася із джерела
І кожен міг водиченьки напиться.
Навкруг трава зелена й верболіз
Та крихітні пелюстки незабудок,
Ще - осока густа, неначе ліс,
Тепер тут тихо-тихо і безлюдно.
Колись один за одним люди йшли:
Хтось воду ніс у відрах коромислом,
Інший же зупинявся відпочить,
Бо працював у полі тут десь близько.
Та чиїсь коні вороні й гніді
Паслись на березі, за ними він приходив,
А хтось за перевеслом йшов сюди,
Із осоки крутив його й пив воду.
Нема нікого нині, тиша скрізь,
Лиш соловей співає вечорами,
А ще - із осокою верболіз
Шепочеться, казки розповідає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796361
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2018
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський