СВІТАНКИ НАВЧИЛИ МЕНЕ УСМІІХАТИСЬ

СВІТАНКИ  НАВЧИЛИ  МЕНЕ  УСМІХАТИСЬ  
Я  біжу,  у  дитинство  казкову  мить,
де  старі  дуби  підпирають  небеса
а  над  берегом  Дністра  мій  час  біжить...
і  водограєм  дзвенить  -  квітує  весна.

На  моїй  душі  сонячно  і  світло
я  живу  мрію  і  щаслива  щаслива
зранку  Всесвіт  всміхається  привітно
і  жайвір  несе  до  зір  на  своїх  крилах.

Прекрасна  мить  -як  солодка  малина
 після  дощу  ясніє  пречисте  небо
 бігає  сонячний  зайчик  як  дитина
 райдужні  дні  сіють  щастя  для  мене.

 Заквітчала  весна  зелені  коси
 із  польових  квітів  вінок  із  барвінку
і  листям  шумлять  віттям  верболози
 соловей  несе  пісню  про  українку.

 Вітер  -закружляв  у  вальсі  у  танку
 на  волі  вдихаю  пахощі  аромат
 під  сіянням  зір  не  спиться  доранку
 душа  квітне  у  мрії  як  вишневий  сад.

 Світанки,  навчили  мене  усміхатись...
 радіти  сонцю  хвилиною  у  житті,  
 Святому  небу  низенько  вклонятись
 дарувати  щастя  радість  на  землі  .

 Замріяна,  закохана  в  небеса
 білою  лілією  квітну  в  розмаю
 люблю  зеленгаї  безкраї  поля...
 і  тут  частинку  серця  я  залишаю  .
 М  .ЧАЙКІВЧАНКА.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796905
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.06.2018
автор: Чайківчанка