Я гора, я іду до тебе,
Магомете, молись і жди.
Доки стихне у серці трепет,
говорити нема нужди.
Бо загублене мерехтіння
приведе мене по слідах,
що зостались по наших тінях,
коли я ще була сліпа,
коли я не була висока
і боялася висоти,
тут блукали чужі пророки
та ніхто не просив прийти,
а скорились моїм вершинам –
і застигли, мов кам’яні.
Я нічого не залишила
тим, хто жертву приніс мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796925
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2018
автор: Катка