Коли тебе жорстокою рукою
Кидає доля в глибину страждання,
Ти там один віч-на-віч із бідою,
Зникають друзі, мрії, сподівання,
Тоді душа, немов маленька пташка
Підчас негоди, тихо завмирає
Тому, що сил боротися не має
Людина. В мить оту вона - комашка,
Безпомічна істота, безпорадна,
Схиляється в терплячому чеканні
Ударів долі (будь вона неладна!)
І вірить: негаразди ці - останні.
Якби ж то! Люта доля не вгаває
І бідам тим вже ні кінця, ні краю.
Як витерпіти всі жахи? Не знаю.
Страждає тіло і душа страждає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796933
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.06.2018
автор: Leskiv