Не дивись, що небо непокоїться,
І не думай - не твої гріхи
Змушують і блискавки, і рокоти
Грозове полотнище прясти
Без перерви.
Ти не перший вигадав
Крок за грань, у простори без меж,
Де немає правил - там невидано,
Щоби хтось хотів покласти хрест
Чи собі на спину, ачи іншому:
Певно, ще не знають, що є гріх
У стиранні граней, у відмінностях,
У житті без трансцендентних примх.
Крок за грань...
А хто напевно стверджує,
Що межа для творчості сердець
Ось у цьому місці, поруч з мертвими
Тінями історії.
Митець, основне людських життів покликання,
Потребує простору - не стін!
Он дивись: над зливою розхристаний
У громах літає херувим.
Він був першим і вже точно відає:
Небеса не мають огорож.
Ти приходь у світ, який ти вигадав
Кроками своїх загранних прощ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796955
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.06.2018
автор: Siya