Моє кохання бродить в самоті,
Попід дощем завжди без парасолі.
І дрібязок неначе сироті
В його долоні вкинуть мимоволі.
Навколішки малює цілий світ.
І посмішка така, що сонце встане.
Колись йому писали заповіт.
Тепер... Ніхто на нього і не гляне...
І кожен раз, коли йому й руки
Не подадуть, щоб із землі підняти -
Злетяться десь нізвідки всі круки,
Щоб очі у кохання повиймати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797090
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2018
автор: Відочка Вансель