Слів багато, та всі ніби мимо-
Часто ті, що й не прагнув сказати
Лиш твій погляд гнітюче і мило,
Стимулює мене біль пізнати.
Я багато думок понад ранок,
Посилаю в минулі часи,
Моє серце нещасний підранок,
Від мисливця-тебе, прагне йти.
І у морі зітхань й океані любові,
Проживали ми гострі часи,
Що створили наболені рани
Й заживляли тоді, як бажали вночі.
І не мали вони перешкод чи неволі,
Заборон, чи ж відвертих табу.
І зустрів я тебе в тихім горі
І покинув віщому сну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797400
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2018
автор: Андрій Толіч