Минуле іноді нам стукає у двері…
Безцеремонно, як завжди в своїй манері
Заходить зверхньо, наче тут завжди було…
Хоча! Зникало. І кудись собі пішло.
Минуле знову одягає окуляри,
Виводить фарбою колишні ідеали.
Змиває з легкістю свій присмак гіркоти,
Мило запрошує з ним поряд знову йти.
І тільки чує хоч малесеньку відмову,
Трішки вмовляє, безперечно, знову й знову.
А потім в люті затамовується миттю.
Минуле часом наче брат життя страхіттю.
Минуле! Краще все ж тебе просто забути.
В молитвах тихих від душі все-все спокути.
Зникти і більше у думки не повертайся.
Там де колись ти просто йшло і залишайся!
Минуле знову враз постукало у двері,
Безцеремонно, як завжди в своїй манері
Та інша вже зустріну те – беззаперечно,
Щось справді згадувати знову… Недоречно…
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797467
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.06.2018
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко