Багрець розлився хвилями велично,
Немов одіння тронне королів.
Не кожний так невимушено й звично
Таку б на себе мантію надів.
Не кожний зміг би витримать тягар
Такого самоцвітного вінця.
А вам не шкодить той нестерпний жар,
І шати королівські до лиця.
Як люди, мають квіти норов свій -
Прмхливий, скромний, радісний чи гордий.
А ви – з зернятка ще аристократи.
Жоржини – Джордж. Отой поет чудний,
Один живий серед закляклих лордів -
Його могли б ви гідно привітати.
8.06.1995
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797683
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 01.07.2018
автор: Надія Медведовська