Жоржини

Багрець  розлився  хвилями  велично,
Немов  одіння  тронне  королів.  
Не  кожний  так  невимушено  й  звично
Таку  б  на  себе  мантію  надів.
Не  кожний  зміг  би  витримать  тягар
Такого  самоцвітного  вінця.  
А  вам  не  шкодить  той  нестерпний  жар,
І  шати  королівські  до  лиця.

Як  люди,  мають  квіти  норов  свій  -  
Прмхливий,  скромний,  радісний  чи  гордий.
А  ви  –  з  зернятка  ще  аристократи.  

Жоржини  –  Джордж.  Отой  поет  чудний,
Один  живий  серед  закляклих  лордів  -  
Його  могли  б  ви  гідно  привітати.  
8.06.1995

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797683
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 01.07.2018
автор: Надія Медведовська