Знов шумить літній дощ, заливає бруківку
Я дивлюсь у вікно, як життя тихо плаче.
Синій птах примостивсь одиноко на гілці,
О, мій Боже, прошу, научи як пробачить.
Запускаю цей дощ крізь прочинені вікна,
Теплі краплі води залітають в кімнату,
Я змокріла стою на окраєчку літа.
Лиш би синього птаха знов не налякати.
Мчить паром перемін, стукотять коліщата,
Оживає душа, що купалась в сльозах,
Проростає любов, як барвінок хрещатий,
Новий паросток зрошує літня гроза.
Я дивлюсь вдалечінь, виглядаю майбутнє.
Сходить обрієм сонце незвіданих днів,
Не забудеться те, що було незабутнє,
Решту небо омиє сльозами дощів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797743
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.07.2018
автор: Юлія Л