Сип, кажуть, ідею —
і розвинем ю.
Краще йти дитинно
із дитиною.
Гріє серце —
тепло сонного дитяти:
Може, Бог подасть Себе — лиш так
обнятись...
Я й дитина —
хрест —
й немає ходу злу.
Вітер відвертає світу
непомильний слух...
Небеса грудні лягли на
трави й ріки,
Вітер забив дощик
під повіки...
Де серця окуті —
тож тепер розковано,
Іде геніальне — в світі ризиковано.
Не вода: не думи! —
Огнь Божої суті.
Країв коромисла, і Свята
Присутність.
Тишо! Мати Слова!
Нащо двійні вічі?? —
Один міст — дніпровий,
Другий міст — у вічність...
Особорований — чи то Огнь
в дитяті?
Світовітром гнаний—
спасе Божа Мати?
Придивляйсь хоч прямо —
чути ока краєм, —
А подаєш — і херувими! у серці
співають:
конус світлозвуку
в серце наставляють...
Що скажу — мов втрачу:
меркне вхід до раю.
І несу, і плачу,
і чого — не знаю...
...Ти є навіть цяцька
прибережних віт...
Пресвятая Богородице, спаси світ!!
12.04.2005
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797844
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.07.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович