Мати сина колисала, колисала,
У колисочці вустами цілувала,
Гріла крихітку любов'ю неземною -
Ой, мій сину, мій синочку, що зі мною?
Нині мушу колисати в домовині,
Смерть закрила твої весни - очі сині.
Плаче гірко чорне небо, світ ридає,
Над могилою матусенька вмліває.
Що ж ти, куле, напророчила проклята?
Юна душенька убита та розп'ята,
З неба янголом прилине до дитини,
Ще не родженої, Боже, сиротини.
Чом ти, смерте, розгулялася степами?
В домовині син вертається до мами,
У колисці, так холодній та чорнезній,
У сльозах умитий, сину, шлях твій, хресний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798054
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.07.2018
автор: Леся Утриско