Ах, теплий чай до смаку, майже ти!
На дотик, мов твоє волосся в ніч спекотну.
Ти забуваєш те, що прожили,
Але ж забуть, ти всеодно не зможеш.
Хіба можливо стерти із життя,
Ласкаві хвилі моря й його дотик,
І дині смак й холодного вина,
І як сіяли твої ледве пяні очі.
Чи ж можна стерти з пам'яті слова,
Ні не мої - Твої, в той ранок в лісі.
Коли від рос, ти мокрою була
Й кричала лісу, що кохаєш все сильніше.
Чи ж це реально, втратити любов,
Коли у місті, де мільон сердець,
Але ти відчуваєш лиш одне,
Яке ти знаєш, є твого життя вінець.
Ти віддаляєшся у натовп інших,
Зливаєшся у сірості буття,
Але ти знаєш, що у світі іншім,
Лишилось наше недосказане життя.
Так станеться, що інше тіло й очі,
У мою душу ляжуть і в постіль.
Але ж ти пам'ятаєш наші ночі?
Я ж памятаю чай із присмаком твоїм!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798072
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2018
автор: Андрій Толіч