Вона вже в дорозі…
Додому… На Донбас…
У звільнене їм село…
Беру… Натискаю…А серце,- тук.- тук…
Я коротко,- їй вибирати,-
Чи йти до тих вірних знедолених рук,
Чи краще їх зовсім не знати…
Дзвінок!.. Це вона!!. Як ти зараз?.. І де?..
У Вінниці будеш під вечір?..
Воно ж,- не тук - тук,- вже набатом гуде!..
Живе переливами речі…
Той голос чарує… Підносить… Зове
В якісь непідвладні висоти…
А образ в душі діамантом живе,
Яскравим, ограненим… Ноти
Найкращих мелодій вкладає сувій,-
Могутніх, живих…І ці гами
Живуть зовсім поряд… Торкаються вій…
Омріяним марять ночами…
Той образ,- він поруч і вдень, і вночі,-
Він поряд крокує зі мною…
Покинула дім свій,- та помсти мечі
Піднялись в країні горою…
Приїде, обніме, слізьми оросить,-
Загляне в стривожені очі…
Та скоро,- мить радості, ніжності мить
В обіймах вже нашої ночі…
Цілую мобілу… У Бога прошу
Людського нехитрого щастя
Для неї і мене… Надію ношу,-
Воно буде нашої масті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2018
автор: Янош Бусел