Чому? здерев’янілість від наук
як би «наддата»…
Тому:
скрізь є в саду, хай і малюсінькім, –
т е,
і тайноноситься –
стоїть і носиться натхненність
благодатна!!
Незримими блискавками в літі
чигати!
Любов Твоя! Любов Твоя!
і можу стільники бігцем
до льошника, де серед літа
у підвалі – обрізати…
Та ви сидіть мені!
Ні, ви сидіть! й печіть –
бо бджоли можуть покусати…
За 104-й вулик –
битва! – коло з «димарів»:
не знаєте ви бджіл! – з «кавказцями»
перехрестилися, пузаті…
Сидіть у цій порі!
бо з роботящого
і творчо-тяжкого приносу –
о, ці впечуть!!
ці геніальні – між очима й носом!!
дадуть – зможете з віч до п’ят позапухати…
Нелегко творчість – осіда – на бджолобрата…
Ох і давати б!!
І мед, і труту – тільки би давати…
Любов свята, чиста Любов! –
без сітки кличе промишляти…
А все ж, це є: бідони з медом,
огірки з медом, вода із медом,
пенсіонери просять, щоб пекучої налляти…
Ну, то в такому віці – що втрачати??
О, колобратіє!
чи знаєте бджолу в повітрі?..
в садку, у літі, на лоточку…
без віри! скачете…
Південні бджілки – це не наші, то ледачі…
Так, знаю! І пройшов по вірі.
І не запухнув – як це бачите.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798331
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.07.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович