Дозволь собі хоч трішечки мене!
Зійди з доріжки, замкненої колом,
У лісі справ, що виріс частоколом,
Тому що верхи й вічність промине!
Віддай наказ і стишаться хорти,
Спини коня, послаб йому попругу,
Іди один в невидиму їм смугу –
У світ, куди в сю ніч усім кортить!
Де Сонцю править службу все земне,
Молодик гне від ревнощів підкову,
Мужі шукають квітку загадкову,
Допоки Вій у лапі не зімне.
Де «так» і «ні» в шаленій частоті
Гойдають плоть на маятнику хоті,
Часи ідуть навспак в сонцевороті –
Оті відьомські, пристрасні оті.
Хай ноги скинуть втому од стремен,
Лимонно пахне витопчена м’ята,
Хламида, спраглим дотиком зім’ята,
Повзе по шву з окличності рамен!
Світ зійдеться на клині наготи,
Знесолить сіль між мною і тобою
У русі в ритм з поганською добою,
А ще – терновий кіл колись вгатить.
Та Бог на нас десниці не здійме –
Бо ця любов розхристана і гола
Мов жрецький ніж, приставлений до горла,
В Купальську ніч – дозволена, бігме!
Мені ж за бога сонця будеш ти.
Хай небо очі хмарами примружить,
Ввійди в мене, мій викоханий друже,
Як в небо лине співаний мотив!
І врешті явним стане потайне
У ніч, яка нам зіркою упала,
Чудесна квітка пломенем Купала
Лише тобі між стегнами сяйне.
Тоді роби із дивом, що хотів –
Бери, допоки сутінок окутав
Мій гріх – тому за мною і покута.
А ти біжи … я стримаю чортів!
© Марґо Ґейко
06.07.2018.
© Ілюстрація з фольк-опери Є. Станковича «Коли цвіте папороть».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798353
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2018
автор: Марґо Ґейко