Мій вектор - ламана, і, доки зайде сонце,
Допоки небо не запалить ліхтарі,
Допоки Місяць повантажить сірий стронцій,
У свій рипучий віз, та зникне угорі,
Я все блукатиму, не знаючи дороги,
Роситиму взуття у сивий шурхіт трав,
Десь на чужі ступатиму небажані пороги,
Бо, якось, бажаних та рідних не надбав.
А ти дивитимешся крізь клітинки тюлю,
Зібравши зморшки в кутиках тремких повік,
М'яким волого-ніжним поглядом косулі,
Подумаєш - куди побрів той чоловік?
Мій вектор - ламана, і, поки зайде сонце,
Допоки небо... То - неправда все, брехня.
Давно звантажив Міісяць срібно-сірий стронцій,
Й завів у стайню свого вхлялого коня
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798408
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2018
автор: Redivivus et ultor