Ходи, я обійму, присядь на валізу,
А потім іще поговорим.
Якщо не захочеш, у душу не влізу,
Ще маєш хвилинку на збори.
Мовчи...Я не буду питати, де їдеш.
Розправ і мені мої крила.
Ще мить, ще хвилина - наза́вжди ти підеш.
Я в лоні свій біль доносила.
Я довго від всіх свої крила ховала,
Тепер всі страхи попакую.
А крила, нівроку, міцні від Дедала,
Вони мені навіть пасують.
Злечу понад світом, злечу понад тишу.
Лише б не зустріти Ікара.
А потім у ві́рші про все це напишу.
А доля Ікара, то - кара.
Піду я у кутик, поставлю валізу.
Ну як з тягарем, тай у небо?
Спитати б да Вінчі про код Мони Лізи,
Та й інші є в мене потреби.
Лечу! На путі не було б лише грому.
Мій ангел кричить мені: "Браво!"
Знайду свій Олімп і, пославшись на втому,
Пове́рнусь й доп'ю свою каву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798467
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2018
автор: Галина Яцків