Між нами крок, а начебто безодня.
Прощальних слів вирує течія.
Була коханою - тепер, на жаль, самотня,
Була потрібною - тепер я нічия.
А думалось, що ми разом навічно,
Що неподільні ми: ти - мій, а я - твоя.
Мій любий, глянь, прошу, мені в обличчя
Й скажи: - Чому ідеш? В чому вина моя?
Що сталося? Чим так не догодила,
Що ти ураз від мене віддаливсь?
Тебе всім серцем, як уміла, я любила.
Згадай усе, коханий, і спинись!
Твоя байдужість, наче ніж в долонях.
Ти замість слова [b]"ТАК"[/b] говориш [b]"НІ"[/b].
Якщо любов для тебе гра й неволя,
То йди! Прошу, дай спокою мені!
Нехай цей крок буде взаємним й спільним.
І доля в кожного тепер уже своя.
Хай не кохана вже, проте я буду вільна.
Вже не існує [b]НАС,[/b] тепер є [b]Ти[/b] і [b]Я[/b].
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798576
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2018
автор: Коток Оксана