ХТО НА ЦІЙ ЗЕМЛІІ ЗОСТАНЕ ЖИТИ?

 

Про  подвиг  твій  іще  колись  напишуть...
Всього  лиш  двадцять...  тридцять...  сорок  п’ять...
На  "вічну  пам’ять”  матерів  колишуть
Ті  яблуні,  що  під  вікном  шумлять

На  вічний  біль,  розпуку  невгамовну,
Що  серце  вириває  із  грудей,
Бо  до  кінця  за  сина  молитовно
Не  відведе  від  образа  очей

Колишу,  сину,  ласку  твою  теплу,
Де  ‘мо  недолюбила...  то  бери...
Холодна  смерте,  хижа,  привелебна,
Ти  поспішила,  помилилась  ти...

Там  не  моя  дитина  має  спати,
У  лоні  плодовитої  землі.
Вона  так  само  родить...  значить,  мати...
Не  підставляй  по-зрадницьки  її

Ти  помилилась,  смерте,  у  тій  кулі.
Лежати  маю  я  тут,  а  не  син,
Йому  кували  щедро  так  зозулі...
Він  був  у  мене,  Господи,  один!

Він  був  один  на  цій  землі,  о  люди!!!
Ну  що  ти,  смерте,  вкоїла,  скажи!
Мій,  хлопчику,  в  лабетах  смерті  скутий,
Вставай,  дитино,  бачиш  -    вороги!

Та  наволоч!  Ну  хто  ж  ї  буде  бити,
Що  виродилась,  певне,  із  пітьми?
Ну  хто  ж  на  цій  землі  зостане  жити,
Якщо  не  ти,  дитино,  як  не  ти?!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798730
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.07.2018
автор: Надія Карплюк-Залєсова