Занадто горда, щоб піти
напівдорозі тихо,
і хоч гниють усі мости,
кажу собі - ти дихай!
Занадто пізно, байдужі ми
і ні́кому писати мрії,
на зміну веселковим - сірі сни
щоночі у театрі на дві дії.
А що, коли, усе, як мало бути,
і поверх той, і двері ті,
а може тільки ліки із отрути
лікують душі змучені?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799298
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.07.2018
автор: Solia Lia