Усім нам є... Всім є куди рости,
рамена розпросторюючи в рості.
Якщо й дощем у хмарі перестиг –
над нею ждуть удвічі вищехвості.
Багрянцем бань* сіяють храми хмар.
Вряди-годи в них людно, ряснохлібно.
Безрідно дзизне іноді комар
чи зрідка око схимникове кліпне.
Та нам своє робити. Нам – рости
і пнутися шалено у надхмар’я;
над банями здійматись, мов хрести,
тим часом, як земні про злато марять.
Та нам рости, збиратися в політ,
хоч рідко злітним смугам буть сухими.
Лише на сухозлітках** куполів
ковтає краплі сонце – вічний схимник***...
© Сашко Обрій.
* – гранчаста або кругла в плані форма даху над куполом чи барабаном храмової споруди; іноді — те саме, що купол.
** – дуже тонкі пластинки золота, якими покривають, оздоблюють що-небудь.
*** — чернець, що прийняв схиму — урочисту присягу (обітницю) дотримуватися правил чернечої поведінки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799505
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.07.2018
автор: Олександр Обрій