Якось, коли я
ще п’ятирічним пісюном
біг попід вікнами
аварійної багатоповерхівки,
десь із надхмар’я
влетів дебелий кабачок
і гупнув чимдуж об моє чоло.
Так я став поетом.
Тоді у мого друга
був двоколісний ровер,
а в мене – лише дві ноги.
Він щосили нісся на своїй «Україні»,
а я біг слідом за ним
учвал, навпрошки.
Зіткнення з овочем
трапилося на алеї
між моїм дитсадком
та аварійною 9-типоверхівкою,
яка щомиті могла впасти
і поховати заживо багатьох.
Але впав тільки він один –
кабачок Божого Провидіння,
кабачок Небесного Осяяння.
Впав на чоло і поховав
колишнього мене.
Гепнув і влив у чашу моєї голови
такі думки!.. Такі думки,
що навіть Ньютону не снилися.
Такі думки,
що не до снаги жодному,
ба найдебелішому
яблуку!
Звідтоді я люблю кабачки.
А щодо поета...
Хтозна, чому я став поетом.
Проте нині, за кермом
власного двоколісного ровера,
я подовгу вдивляюся
кудись у холодне надхмар’я
і несамохіть згадую
про нього...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799637
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 17.07.2018
автор: Олександр Обрій