Збреши мені і я повірю.
Всміхнись, спустивши ґрати вій.
Від літа чимось дивним віє:
Липневим медом стиглих мрій,
Тривожним запахом надії
В обіймах розпачу страшних,
Нестримним поштовхом стихії
Ідей бентежних і смішних,
І золотавим виноградом -
Колискою п’янких отрут,
І чудернацьким зорепадом,
Молитвами чужих спокут.
А ще - наближенням розлуки,
Та подихом осінніх днів,
Безумством зимньої розпуки,
Туманом таємничих снів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799771
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2018
автор: Ольга Білицька