Пливуть літа крізь осені і весни,
На скронях вишиваючи сліди.
Ледь притомились долі й віку весла,
Навколо ж тільки більшає води.
Розхитує вона у хвилях човен,
Сердито вириває весла з рук,
Та буде краще завтра, ніж учора,
І я позбудусь учорашніх мук.
І хоч літа у білий сніг прибрались,
Так хочеться ще вірити в дива.
Може, тому й ніде не прогиналась –
Сильнішою старалася ставать.
Легких стежинок у житті немає,
Та силу додає людині дух:
Це він її і на плаву тримає.
Для власних весел сили я знайду!
16.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799949
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.07.2018
автор: Ганна Верес