Побачив у календарі річницю...
...чекайте, чекайте, якщо вже про календарі, нотаточка про минуле. Кому за стіки ж, за скіки й мені, пригадайте: раніше, за радянської царати, скрізь по стінках висіли, по столах і конторках лежали або напівлежали та по крамничках продавалися відривні календарі. Вони й зараз існують, але популярність їхня куди менша - нащо товстелезний стос паперу, коли в кишеньковому приладі ховається і календар, і лінк до мало не всієї доступної людству інформації? Але років 30-40 тому з гаджетами було гірше, а з відривними календарями - краще. Пригадали? А хто пам'ятає, який в тих радянських календарях був ліку часу? А такий.
На додачу до традиційної розбивки істориків - до н.е./н.е. (або BC/AD), в радянських календарях лік часу вели від Великої жовтневої соціалістичної революції. Ось доказ. Такий собі гібрид відривного календаря з розривною кулею: чоловіче, твоя справжня історія почалася 1917 року.
[img]https://78.media.tumblr.com/d4792b04d03cc8022bbd16f0afcae868/tumblr_pbyeboT3a81v24v2vo1_500.jpg[/img]
...побачив у календарі річницю письменника на ім'я Ернест Міллер Хемінгуей, аkа Гемінґвей, а фактично Ernest Miller Hemingway. Ясна річ, "Старий і море" згадав - якщо чесно, здебільшого через те, що запропонував цю повість малому, він спершу люто пожбурив книжку, а тоді засопів, заходився читати, ми десь пішли, а незабаром отримали вайбером (о, гаджети, гаджети...): "Дочитав. Дай ще такого". Звісно, колись і сам читав цю повість, і деякий час душа моя розривалася між "Старим і морем" і "Останнім дюймом" Олдінгтона - ой, до чого тут моя душа? Пророкую: от побачите, про що б тепер або іншим разом не йшлося, зверне ваш покірний слуга на себе та на своє!
От що нині спало мені на думку (вибачайте, професійні літературознавці, визнаю своє аматроське невігластво): "старий і море" - свого роду шаблон, архітиповий сюжет, притча, яка торує однією стежкою, але у фіналі отримує новий розвиток, окреме ідейне навантаження, втілює інше розуміння - перемоги, поразки, життя загалом. Я вибрав кілька творів, які, на мою думку, можуть бути пов'язані з цим шаблоном (навіть якщо моря там немає) - буду вдячний, якщо додаватимете до мого переліку та/або висловлюватиме власні думки - на підтримання, спростування, розвиток моєї або просто - про доброго старого Хема.
Далеко в історію я не занурювався. Отже, поїхали!
Джек Лондон, "Як аргонавти за старих часів" (Like Argus of the Ancient Times), 1917 рік. Старий Таруотер мріє долучитися до чергової золотої лихоманки та добути золото. Воно й не дивно: старого дивака зневажає родина, а він, в принципі, патріарх - і за віком, і за досягненнями мав право на повагу та гідне поводження, та де там... І одного дня Таруотер, наспівуючи улюблену "Як аргонавти за старих часів...", рушив на Північ; не мав ані спорядження, ані грошей, ані теплої одежини, але непохитна стійкість старого, його оптимізм і незмінна доброзичливість, а також постійна готовність чесно працювати на межі старечих можливостей придбали йому дещо краще за одяг і сита для промивки піску. Він завоював серця людей - і так подолав перевал Чілкут, дістався Юкону та зазимував там, підробляючи то тим, то сим, наспівуючи свою пісеньку, яка, кінець кінцем, зробила його відомою, навіть легендарною персоною. Щоправда, люди над ним сміялися - адже він з такою наївністю тицяв пальцем у якийсь вочевидь безнадійний пагорб і торочив, що знайде там золото, щойно скресне крига... Та ніхто не сміявся, коли навесні Таруотер на тому пагорбі знайшов поклади золота - а коли він у сяйві слави та багатства повернувся додому, він не тільки відновив своє становище в родині, а ще й добряче відлупцював чимось важким зятя, який діда постійно ображав і принужував, а той тільки сіпався та волав на все горло і на всі околиці. - "Переможець отримує те, що хоче".
Ернест М. Хемінгуей, "Старий і море", 1952. Старий рибалка Сантьяго понад два місяці повертається з моря з порожніми руками, та вперто мріє про таку рибу, якої ще ніхто ніколи не бачив і не ловив. І одного дня він таки спіймав ту рибу; вперто боровся з нею, таки здолав її опір, потіг додому, боронив її від моря, але до берега дістався зі скелетом рибини - все решту зжерли акули. Сантьяго здійснив свою мрію, але... Ще років за двадцять до того Хем видав збірку оповідань під назвою, яка ідею та/або слоганом втілилася в "Старому і морі", а також, мабуть, мало не в усіх інших його творах: Winner Takes Nothing. - "Переможець не отримує нічого".
Віктор Астаф'єв, "Цар-риба", 1976. Ігнатович, літній чоловік, досвідчений рибалка, хазяйновитий, рукастий, видатний бракон'єр. Все знає, все вміє, але ніхто його (та й він нікого) не любить: зажерливий, непривітний. В родині він також сам по собі, стосунків не підтримує ні з ким - вони йому "лохи", а він їм - також чужий. Та одного дня до переметів Ігнатовича втрапив осетр розміру небувалого, цар-рибина; старому втямки, що самому такій здобичі ради не дати, але жадність і зиск понад усе. Він намагається впоратися, кінець кінцем опиняється у воді, заплутується у власну жилку та нанизується на власні гачки, розуміє дещо про все своє життя, починає волати спершу до брата по допомогу, тоді - до риби про співчуття, а наприкінці - до Бога, про порятунок. З усіх Ігнатовича почув, здається, Бог: риба сама собою звільнилася від пут і зникла в глибині, а Ігнатович, сповнений каяття про своє дурне життя та безглузде ставлення до природи та людей, лізе в човен і прямує додому, мабуть, замирятися з брательником і здаватися рибінспекції... - "Переможець отримує урок".
Сергій Осока, "Максим", 2014 (посилання в першому коменті - це вже мем: #посилання_в_першому_коменті). Не люблю, якщо чесно, прозу Осоки; вірші божественні просто, і я їх обожнюю, а прозу - не люблю. Але річ якісна, міцна, прочитайте самі; а ще вона серед української прози - найправильніше зроблена, якщо погоджуватися з деякими критиками: наше повинно мати в собі певний нереалістичний елемент (за зразком "Вія"). Отже, старезний рибалка Максим - своєрідний персонаж; мало що колоритний, а з історією - німці його катували, овдовів рано, жив самотою - взагалі самотою, бо односельці його цуралися. Пліткували, що має слово Максим до риби - адже улов завжди багатий, але щоб він ту рибу ловив - ні, ніхто не бачив, як то він робить. А ще нібито знався на різній річковій чортівні - водяниках, русалках, чортах водяних - та водив дружбу з відлюдкуватою Боскою, якої теж все село цуралося. Щодалі, тим дивніший Максим, в принципі, напевно - божевільний. Одного дня старого знаходять в річці мертвого, а поруч із ним - рибину, теж мертву, вдвічі довшу за Максимового човна. З очерету на людей вишкіряється чорт і виголошує, мабуть, нову формулу перемоги, якої здається, ніхто не чує: "Втікай – не втікай, а далеко не втечеш". Якщо в радісного Лондона смерть ходить десь в сутінках, але на світло не виходить, в похмурого Хема вона забирає здобич, то в Осоки, в його нереалістичному, містичному творі, вона поводиться саме так, як в житті - забирає обох, а зрешою - всіх. Тож ідея, мабуть, - "Переможців немає".
Максим Федорченко, "Брий", 2015 (зважайте, я таки пророк: як і попереджав, цей автор все одно все на себе та своє зверне). Брий походив із села на суходолі, та змалку мріяв про море, куди й подався ще юнаком, аби повернутися за 40 чи 50 років вже Старим Бриєм. І повернувся він своєрідно: море Брий приніс із собою; власне, вже казав це, але тут доречно повторити: якщо сенс життя не є очевидним, то спосіб життя очевидним є, і має над нами таку владу, що з успіхом нам сенс життя - заступає, замінює. Отак і Брий; на суходолі веде собі звичне моряцьке життя: намагається створити в селі навігаторську школу, сплітає сітку та ловить нею в полі сардину, тоді полює на кашалота... Божевільний, наче Дон Кіхот! - власне, до нього односельці так і ставляться; проте Бриєві безглузді, сміховинні вигадки дивним чином виявляються корисними для селян, а його загибель напевно доводить, що таки дійсно в полі він полював на кита. Та ніщо не змінює головного: спосіб мислення людей - вони, за Гьоте, бачать лише те, що знають. Пастор згадує небіжчика коротко: "Брий був людиною нікчемною і згинув дарма" - і саме це повторює за пастором село. Дивовижні події нікого не переконали та навіть не здивували позитивно, радісно, без звичного крутіння пальцем біля скроні. Але автор, здається, має на думці дещо інше; ідея не нова, навіть дещо стара, щось на кшталт "життя не має іншого сенсу, за винятком того, який ми йому надаєм". Отже - "Переможець не зважає".
...з огляду на притчевий характер всіх текстів у цій добірці, можна припустити, що життя - з усіма тими сенсами, які або відсутні, або нами вигадані - таки дозволяє різні тлумачення та навіть і вільну реалізацію будь-якої з наведених або ненаведених ідей та розумінь - перемоги, поразки, життя загалом.
липень 2018 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800170
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2018
автор: Максим Тарасівський