На прадавнім кургані-могилі,
По-старечому витягши руки,
Дуб стоїть. Він в війні не загинув,
Не оглух і від вибухів-звуків.
Хоч гуляли над ним блискавиці,
Навіть грім його вперто обходить,
Щовесни на гілляці-правиці
Птахи житло для себе знаходять.
Веселіш тоді дубові жити:
То пісні і розваги, пташині,
То глузують волошки із жита,
Споришем пробігає стежина.
Мов Атлант, тепер дуб на кургані,
Із землі п’є корінням він силу,
Небо гіллям своїм підпирає.
Вірним світу цього є він сином!
04.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800181
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.07.2018
автор: Ганна Верес