Поема-симфонія
Богородиці Діві присвячується
«...ось бо віднині ублажатимуть мене
всі роди». (Лк І, 48)
I
Цей корабель несе мене на Батьківщину —
Виносить з ночі
сам
крізь тьму таку,
Що може я на нім
таки загину,
І я стою — на капітанському містку...
Нема тут зір, і море ні для чого,
І тільки серце дає світ і теплоту —
В його тривожнім світлі молю Бога
І прозираю темну темноту...
ІІ
Допоки тут живий —
пишу поему!
Гріха і люду, смерті, каяття!
Локатор — в серці є!
А тьма вийшла із теми.
Якби лиш — з теми,
а то з вічного життя!!
В великім морі —
скільки вже пішло у воду...
Під чорну воду туги й забуття.
Пливе вниз гіркий слон —
земного роду!
На дурні голови надіявсь
без пуття!...
Які у морі без локатора
походи??
І взагалі — при чім тут моряки?!!
Пливуть у тьмі самі наїдки і відходи —
І море сизе, інтелігентні харкаки...
А відання — курс, не належить цим наукам,
ні інтелекту, а ні людям!
Невідання!
О Господи,
краще б не бачити такого,
піднятись в Небо, чи спуститись
спати вниз,
а то на серце,
що мене несе до Бога,
і наплива смердючий темний слиз!..
III
А корабель несе на Батьківщину,
виносить з ночі
крізь журбу тяжку.
І з світлом в серці — все живу, не гину!
І я стою на капітанському містку...
Допоки тут живий —
пишу поему...
Гріха і смерті, смерті й каяття...
Локатор — в серці...
(прислухайтесь:)
Це світ ковтають слизькі теми...
Хто з вас прийде
до вищого буття??
IV
В надмирній тиші
ходять куполи
Людей-церков
людей-церквичок
І мирні дзвони в Небеса
впливли
(А світ земний — хапали
пальці звичок!
сіро хапали і
тягли!.. —
куди
тягли?..)
В надмирній тиші
ходять в Небі
куполи
людей-церков
людей-церквичок
В ім’я — Отця і Сина і
Святого Духа...
Миколо Васильовичу, як
Ви тут жили —
у райськім Небі?
правда
українці — з опоетизованих
анекдотів!
О, доки?
зараз ми приймем
світло-любов
Павло́ву
бо Ви вже бачите —
тут добре
«я хочу бути — і
завжди встачати»
А — українцям що
сказати?
«любов любов
ой
піднімає!...
любіть любов»
гаразд не плачте
і тут також
а втім як хочете
добре що вже побачились
«Ісусе, які мужі!..
і слава Богу»
вічне — Богу...
V
Святий Антонію Печерський,
я завжди серцем плачу
як
торкнешся
«Я люблю тебе,
Ігоре»
мене доручили апостолові
Павлові
він зробить з мене
людину
«На це воля Божа,
сину:
ти постарайся,
сину»
Не повірять: Печерських
святих —
в глибині серця чую
«Собор преподібних Києво-
Печерських
не один чуєш!»
...Святий Антонію де я
ночую?
«Де хочеш, але (!) —
на Небі…».
VI
Нелегко ходить небожителем!!
це хай люди-леви повторять
бо може
за таке враження… як говоритиму —
приб’ють
мене Боже…
найрозвиненіший апостоле
Павле
приміряв
вночі багатовимірність
такі об’єми!
(з гласів)
які по землі йдуть рядочками-лініями:
(їх
так бачать звідси)
навіть слово казав ти
та серце хитається
суть їх не записати:
розум
жахається
зостається нажалітись на мови:
слова земні! негодні амфори
і так все інакше — і знову —
а всі як паралізовані!—
тут
в серці бачаться метафори —
не моє серце з Духом
все земне ні для чого
семінаристові чи козакові
вірую чистим серцем:
буду в любові Христовій
VII
солодко служить небожителем
і там і там вдома
(Ах апостол Павло сяє
м’яко-невагомо...)
Солодко ходить небожителем
якби знов не на землю…
спускатися болісно
люди невиховані
а я їх — об’ємлю!..
Так хотілося б знову т у д и!
і — служити, ожити!
але щиро хочу
не бовтами —
серцем найбільш послужити
Трійці з Богородицею
таки обтесаний
не тезами
Спасибі, святий Павле!
апостол завжди апостол:
розум в серці був — а хто він?—
ніби у вишньому атрофованим —
і в променях з Неба ожив, Павле!—
є нове світло:
мене теж тут запитували:
чи так я живу —
як і сильне у мені слово?
навпаки — тепер приставатимуть:
чи так живу зі святими
як і слово, що — сильне?
Ось тільки крім друзів милих
я не знайшов тут діда —
який застосував би розум в ділі
(як ти заповідав!)
В справах не розбираються...
VIIІ
«Хто що робить, робить хай добре;
Ціна нам — любов до людей.
Благодать — за смирення дане».
Нас бачать краще, ніж ми. — З Неба.—
Спасибі, великий апостоле любові,
Іоанне!
Всі є в руці Богородиці, отже,
Нам велить так Державна рука Всецариці,
Ми під милість Її
прибігаємо від спільного раку:
Який християнин не захоче
щоб були українці
і буде Україна?? —
може:
була б Україна — будуть в ній українці...
І так само — всі інші??
Подивітесь серцями: звідки
«земля пішла» й віра
Київ, Печери, і Хто
тут Найстарший і Найпровідніший...
Ведені — відають.
Вільному — воля,
Сміливому — доля.
Вічності — час.
Пресвятая Богородице,
спаси і помилуй
нас!
Одна перепустка — любов до
людей.
Благодать — тобі за смирення.
Так велить Богородиця:
Хто що робить, робить хай добре.
Всі в руках Богородиці!!
IХ
Порятівне —
обожіння цілого розуму
в серці внутрішньому! —
Дух творить відання
в чистих серцях —
очищених — очищених
каяттям! — в каяттях.
31.10. 2000, 7.2.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800396
Рубрика: Поема
дата надходження 23.07.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович