Бджоли і липа

Бджоли  та  липа
Ведеться  так  із  покоління  в  покоління,
З  прадавніх,  незапам’ятних  часів,
Як  щедрий  цвіт,  то  буде  і  насіння,
Врожай  багатий,  коли  є  засів.

В  садку,  що  притулився  до  хатини,
Розлога  липа  заглядала  у  вікно,
Щороку  радість  дарувала  всій  родині,
Коли  цвіла,  навколо  аж  гуло.

Співали  бджоли  в  цвіті  межи  листя,
Нектар  до  вуликів  носили  у  відрі.
Здоровими  були  всі  мешканці  обійстя,
Бо  ж  мед  –  найкращі  ліки  дітворі.

А  вже  коли  сховають  мед  у  соти,
Для  липи  пісню  вдячності  гудуть,
Щасливі  всі  були  до  тих  пір,  доти,
Як    вітруган  між  гіллям  липі  встиг  шепнуть.

-  Не  бачив  я  краси  такої  в  світі,
Межи  дерев  усіх  найкраща,  звісно,  ти.
Та  не  таланна,  ніде  правди  діти,
Задарма  роздаєш  свої  скарби.

Та  що  без  тебе  бджоли?  Лиш  комашки,
Не  буде  цвіту  –  з  голоду  помруть.
Малі,  а  бач,  які  у  них  замашки,
«Господніми»  усі  їх  люди  звуть.

Чому  даремно,  просто  так,  без  плати
Повинна  віддавати  весь  нектар?
Тобі  то  що?  Ти  ж  можеш  почекати,
Хай  платять  бджоли  за  твій  цвіт-товар.

А  липа,  наче  дівка  на  виданні,
Повірила  у  вітрові  слова.
Квітки  сховала  під  листки  в  тумані,
Насупилась  до  бджіл,  немов  сова.

-  Не  дам!  І  не  просіть!Не  хочу!  
Знайдіть  дурніших  за  менЕ!
Нектар  весь  мій!  До  краплі!  До  несхочу!
Летіть  звідсіль,  бо  зараз  вітер  прожене!

І  бджоли  полетіли!  Хоча  сумно
Востаннє  проспівали  між  гілок.
Й  навколо  липи  стало  так  безшумно,
Затих,  помер  вмить  липовий  райок.

Минули  дні  і  місяці,  і  рОки.
Без  бджіл  самотньо  липа  висиха.
Вслухається  щомиті  в  кожні  кроки,
В  дзижчання  бджіл,  що  в  полі  затиха.

А  бджоли  тільки  день  посумували,
Не  вміють  бджоли  без  роботи  буть,
І  полетіли  геть,  і  подзижчали
В  садок,  де  ще  липи  цвітуть.

І  знов  заповнені  по  самі  вінця  соти,
І  мед  стоїть  в  родині  на  столі.
Щоденні  знову  в  бджіл  турботи,
В  той  час,  як  сохне  липа  при  землі.

Коли  людині  Бог  талант  дарує,
Потрібно  навкруги  його  дарить,
Хай  кожен,  кому    треба,  посмакує,
Талант  за  гроші  не  продать  і  не  купить.

Бо  тільки  будеш  людям  шкодувати
У  спеку  пити  з  твого  джерела,
Як  бджоли,  люди  будуть  пролітати
Туди,  де  краща  і  студеніша  вода.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800429
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2018
автор: Волинянка