А ми хто, хто ми, хто ми?
Хто наші предки - прийшлі? Автохтони?
© Ліна Костенко
Вже й нема кому посповідатися.
Вже й нема на кого сподіватися.
– Знаєте, хто ми тут?
– А хто, хто ми?
– Не раби, а вільні автохтони*.
Годі вже пройдисвітам коритися.
Зайдова любов до нас – в кориті вся.
Ті, хто не сповив, а боре гени,
чуєте хто ми? – Аборигени!**
Доля кличе йти в авантюристи.
Нам нести граніт, а вам то гризти.
Хто спливе, почувши, а хто – втоне.
Нелегка ж бо ноша автохтона.
Може й легше жити байстрюкові:
ковбаса й ланцюг – проте без крові.
Тут як тут – чужинці-диригенти:
забувай же, що абориген ти!
І що землю дав тобі твій прадід.
Чим були багаті – тим і раді.
Хто боїться волі, а хто – втоми
в боротьбі за ймення "автохтони".
Цвенькали по-польськи, по-турецьки,
сокотали з греками по-грецьки.
Нині через слово "акать", "какать"
звикли в теплій пазусі у ката.
Скільки бігать в колесі ще білці
до прозріння зверху: "Ми – тубільці!" ?
Корінні, а отже, маєм корінь –
не якісь приблуди випадкові.
Та з війни розпеченого горна
вийдуть Люди і поперек горла
стануть сервілати та салямі.
"Кохайтеся, чорнобриві. Та не з моск@лями"!
© Сашко Обрій.
* автохтони, аборигени - тубільці, корінні жителі країни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800769
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.07.2018
автор: Олександр Обрій