В цю мить нас двійко: я та мій скафандр,
де кров, кістки, а ще — м'ясна канва.
Цей перший — дух, а другий — Олександр
(хтось третій це в мені підсумував!).
За першим другий шарпається в мандри,
звертає на непевні манівці,
слухняно відбуваючи команди,
рве жили за скупу, примарну ціль.
Дух з тілом — «геракакл»! Але сам би,
охляв, не з'ївши й ложки холодцю.
Отож, сосуд на ймення Олександр
зацькований найбільшим з волоцюг!
Офюрерився дух-експлуататор,
замучив біоробота украй!
Себе скафандр змушений латати,
аби тримати попит серед краль.
Хто ж третій, що шпигує зрідка, потай,
з'являючись, мов сірий кардинал?
На зло чи на добро його робота?
Де вісь його тонких координат?
Система збоїть, натроє розтрісла,
двигтить мій триєдиний континент.
Як буде дупа мітити в три крісла —
не вирветься з біди чіпких тенет.
Що вроздріб — дух і тіло-халабуда?
Без мага — купка праху та води.
Сідай, мій партизане. Третім будеш.
Стромляй в стремена ступні і веди!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800770
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.07.2018
автор: Олександр Обрій