Боляче знову тебе відпускати до іншої,
Стукіт замків, а далі по дверях вниз спиною.
Ти поспішаєш у дім до своєї безгрішної,
Та, що між іншим, зветься твоєю дружиною.
Стомлює час, в графік складені наші побачення,
Все впорядковано, стисло закріплено рамкою.
Знаєш, це іноді навіть не має тлумачення,
Поруч з коханим себе називати коханкою.
Так недоречна печаль, сльози, сварки спустошені
І каяття, та назад уже як повертатися?
Іноді доля нас зводить, ось так, без запрошення...
Іноді просто не маємо сил прокидатися...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800865
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2018
автор: Людмила Мартиненко