У нашій долі як у тому полі –
усе, що є, плекає кожен сам,
і край дороги битої тополі
із далини ще кланяються нам.
З усіх усюд вертаємо додому,
хоча уже ніхто не впізнає.
І лиш єдина стежечка знайома
нагадує далеке житіє.
Чи не отам рибалили за лугом?
А ось де у чергове вороття
востаннє попрощалися із другом,
не знаючи, що то – на все життя.
А тут черпали сили із криниці,
остуджуючи губи і чоло.
І від цієї чистої водиці
смачнішої ніколи не було.
А біля школи синьої, старої
у зелені ялинок щовесни
чекає й досі охоронець-воїн
минулої забутої війни.
А поза муром, яром, косогором
замучені колись голодомором,
лежать уже й не відаємо хто...
А он сидить, убитий свіжим горем
дідусь, який похоронив учора
онука, що вернувся із АТО.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801036
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.07.2018
автор: I.Teрен