Я вас ретельно всіх перелічив, –
голівоньки біленьких іллічів,
мов кактуси кругленькі, в зільнику.
Що не ілліч – міцний, надійний кущ.
В садку зо три десятка вас цвіте,
немовби давнє капище святе.
Зо три десятка лисин і борід
вже ніби вік ростуть, а ніби – рік.
Чіпкіших не стрічав оранжерей,
де кожен вождь очима рай жере.
Неспроста це життя мене звело
з володями, з володями, з воло...
Де ми колись кохалися, в садку
пригадую тебе – п'янку, хистку.
Мов янгол, над тобою я вночі
кружляв, а під тобою – іллічі.
Вони спивали ніжну твою плоть.
Вони співали пташці про «оплот»,
яким тоді Союз обом нам став.
А я спивав пухкі твої вуста –
Оленині, доспілі, мов кавун.
А леніни хотіли у москву:
примарювалась – дика, у мокві.
Було би лепсько ленінам в москві!..
Тож леніни хотіли самогубств,
мов лемінги. А я тебе до губ
в садку усе щільніше притискав.
У нас – любов. У ленінів – тоска.
© Сашко Обрій.
Фото: Бориспільський район, с. Сеньківка
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801075
Рубрика:
дата надходження 28.07.2018
автор: Олександр Обрій