Чому в людей отак буває, що дає хтось слово й обіцяє,
плює у душу та уваги не звертає, що може це для
когось є важливе...
Такий вже світ жорстоким став,підступним...
І друзів знайти дуже важко , коли і слухати не хочуть,
як важко і самотньо нам буває...
Є друзі лиш тоді,коли їм треба ,кудись піти, щось підказати,
собі на користь тільки,а для нас лиш ті слова і усмішки крізь зуби...
Так стало важко жити в світі, коли вирішують все гроші,машини,
статки,вілли,яхти, але любов,добро і вірність вже неважливі
стали для людей...
І розуміємо,що треба якось жити..
Не просто кажуть,що ''життя прожить -не поле перейти'',
цінити треба,те що маєм,
бо ми ж не знаєм,доживем до завтра а чи ні?
І коли сльози ми ковтаєм ,нам треба говорити,сміючись,
показувати і вдавати ''ніби'' щастя,
хоча всередині душі давно вже радості нема,лишилась пустка,
ніби там пронеслася війна,що все спалила в нас дотла...
Якось живемо , і ще проживемо, якби ще світ став добрим та не злим....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801360
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.07.2018
автор: Лілія Левицька