Поема
1
Боже, мені тісно!!
Це не цар Давид,
а я, видно?
Доки палаючого Тебе
ждати?
До яких пір одавиджуватись?
Чи мені в лісі
на каменя стати?
Не прийнята «Апасіоната».
Хрустить гравій доки? Доти.
Бетховена не прийняти!
Прямо на камінь в ліс нотний…
Доки я босий страждатиму?
Світ тисне…
Так одновосьмими страсті гнуздатиму —
поки болотнії тіні свиснуть?
Боже, мені тісно!!
Просто в триста літ—
свіжитись духу,
вчора ще уладар міста
Моцарту сказав: «Ти — нездара!»
«Від такого чую», —
відказав той.
Дай благораствореніє воздухов
(граф йому в зад дав —
ніском,
болить,
в гадства).
Плоду доброго від доброго поліття!
(це ж його учора — пили мов йогурти…
у його столітті!)
2
Я от люблю —
рівноважне
і здорове!
О, як люблю купця
з Курська, — Серафима
із Сарова!
Не скачімо! —
Не гнівімо Матір Бога нашого,
Не плещімо! Перед Бога-Слова
Кров’ю й чашею.
Я тут прямо в серце вражу —
(байка: царя вспамята верлібр…).
Сам це з лісу… що усе вирішує калібр!
Пси осінні!
Потягнули б небо!
Найвеличніше — пред Сином…
Та й пред Сином придуритись нині?
Ніби то їх вдихи,
відтяги малі!?
Байки! царськість вспам’ята верлібр?
Пси осінні!
Потягнули небо!
Потягнули: бо усе вирішує
калібр!
Потягнемо зілля неба —
на усіх протрухлих на землі!
Древа, древа цільно
Знизу — вверх здорові,
серце-серафими;
Серафим, він із Сарова, —
виділи тих вольних королів?
Зцілені
із-під каблуччя —
і по брови?
А самі то хто ви
Ви те — виділи? Рішив сіромам дати —
все… забрали у сіроми…
У сестер… так і рішилися — боброві…
Бо вже… бо занадто він здоровий!!
Переважив дно Сарова,
І Синод, і паней, і брови —
Сам ходив у ліс по дрова,
Падав ниць, у пику гоноровим,
взяв — ведмедя,
що компенсував Синод, —
та прохромлено…
Ну і здоровий!!
І чому ж серцю пасіонарному—
напрямку небезпек апасіонатному
не ніском — та й вчасно
і не прихоронено?
Скромність.
Все смиренно, — за здоров’ям.
Боже, тісно!
Дутість тисне!..
Ввійшло село дурнувате
в прибамбате місто…
Життя тісне!
Тьму вдихаю —
світло видихаю
Ліс вдихаю —
світло видихаю
Краї лісу —
згу вдихають
Тьму вдихаю —
ранок видихаю
Й що планети й що планіди
з зубів моїх взнають?
Смертний світ, про смерть і зумить,
мовить: кульку надуваю!
Бо зубаті!
Лісу в ріпу дати?
То рішаю, щоб сіромам все оддати,
то рішаються
в усіх усе забрати!
Продажним — то і все продажнеє!
Хоча як боже продати? Ну
дуже він зубатий і дуже вже він
врівноважений!!
Як його обкрасти??! Отакого…
зверхздорового!
Полюбіть, сумні зилоти й прозеліти.
Полюбіть! Вкрали було корову
у нужденного, в багатодітного…
А, ні! — коня…
Взнав про богодоброго… ізрадувавсь:
«Батюшка, у кого кінь? Кажуть —
Ти вгадуєш…»
Батюшка й «вгадав»!
Далі вгадав
і революцію,
і місто,
повтор імен царів,
і дам, й псарів… —
О Боже, мені тісно! —
і сум, і Думи,
і покатав на плиті дарма
тектонно Гоголя!
Що неслось таки дурно —
і на спині його, —
ого!
І Гогу, і Магогу,
гадство штабу, — це його масштаб,
Саровська ця масштабність:
ось це — калібр його!
Бо — Бога радує!!
А інші радять:
Ти займися падаллю…
Попадали!!
Попадайте! — мені що ж? треба їхать до Китаю,
щоб там — допомогти Китаю?..
3
Вдасться швидше запалить свічі
Як не сердитись, і тьму не проклинати
Явим стежку до Бога нову свою
Аніж старі шляхи загортати…
Не кленіте мустангів
Не чіпайте мустангів
Знає ранок я к їх загнуздати
Не убийте пафос, не
хлебчіте паток
Слову б вас дообійняти б…
Із-за спин одійдуть
Сирі й сірі розстрільні,
Бо мудрились як вас розстріляти...
Чуйте Саровського!!
В глибинах радість —
Досвіток Апасіонати
Бог тут є
Зійде й сонце моє
Я перед Ним
Атом.
В Саровського Серафима,
великого і багатого,
І пісня велика, багата!
Тактом…
10.10.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801398
Рубрика: Поема
дата надходження 31.07.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович