Не можу я задніх пасти,
Щось кличе туди, де горить.
Мій статус такий – і баста…
Душа за тими болить,
Хто впав тут, переді мною,
Лишившись життєвих сил.
На себе буваю злою:
А що, коли він просив
Про послугу, ту, останню,
Що тільки одна бува,
І в мозку вже зависають
Мої й не мої слова.
Тоді я себе караю:
Чом не на передовій,
Й сіріє картинка раю:
Як жити його вдові?
Не можу я жить в комфорті,
Війни де нема й не чуть,
Там – очі в дітей голодні,
І слізоньки з них течуть.
А матері як те бачить,
Як тухне в очах життя
Дитини її… Й пробачить
Тим, став хто давно сміттям?
Не можу іти-кульгавить,
Мовляв, хтось та доведе,
Не вмію брехать-лукавить,
Тож місце моє не десь,
А там, де сьогодні жарко,
Де наш опадає цвіт…
І моторошно, і жалко…
Чого ще чекає світ?!..
14.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801484
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.07.2018
автор: Ганна Верес