****

Твій  прийде  час  спинитися  на  лезі,
зловити  біль,  згубивши  ритму  вісь.
Межу  свого  пораненого  серця
тягнути  вшир,  у  вись  -
до  прохолоди.
.......................
А  небо  води
крізь  товщу  сліз  дощем
проллє  на  рани  
твої  столітні.
..........................
Черпає  місяць  літні
манірні  сни  про  жар-знемогу  томну.
Ти  ж  невтомно
випалюєш  з  порізів  кровоточих  -
бісі́в  торо́чиш
з  кожним  гострим  болем  -
випорюєш  із  долі
чорні  нитки...  
Із  волокнищем  смутку,
з  вузлом  печалі.
Далі...

А  далі  -  час  спинитися  на  лезі,
в  саван  згадо́к  згорнувши  збуте
й  межу  зміліло-цілісного  серця
живого  
вглиб  
відчути.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2018
автор: Мар’я Гафінець