На ромашці я ніколи не гадала.
Просто вірила, і вірою жила.
Своє щастя я тихенько виглядала.
І Його, спасибі, Доленька дала.
Так дала, що я не можу взяти.
Навіть дотиком не доторкнуться.
Можу тільки його щиро я кохати.
Про все інше, просто взяти і забуться.
Я наблизитися можу лиш словами.
Лиш думками у обіймах засинати.
Лиш у мріях обійматися руками,
А все інше - можу тільки уявляти.
І за все це Дякую я Богу,
Боже праведний, прости і захисти.
Що прослав мені в житті таку дорогу,
По якій так хочеться іти.
05.08.2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802067
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2018
автор: Валентина Рубан