Від декого чутно на весь світ волає,
Творець світів — це природи буття.
Ця думка дитини, що виростає,
Що починає своє буття.
Явившись у світ в лоно природи
У простір світів і вдихнувши життя.
І не турбує його, хто дав цю нагоду,
Щоб процвітало — людське дитя.
І все споживаєш, і гадки не маєш,
Ти частинка думки Творця.
Що ж ти твориш? Чому рушаєш
Життєві умови творіння Отця.
Ти не створив ні Сонця, ні Небо
Не створивши ні краплі Води.
Мати-Земля зростає, що треба,
Ти ділами не створюй біди.
Оглянись на своє життєдійство,
Що ти сієш і що ти жнеш.
Створюєш сам своє лиходійство,
Ти від Природи, тільки гребеш.
Народжуєш в світ подібних до себе,
Ти по забув людську свою суть.
В надії чекаєш, що хтось прийде з Неба,
За тебе життєву прокладати путь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2018
автор: Сокол