[color="#ff0000"]Серед членів Клубу Поезії є багато прихильників музики - про це свідчать численні пісенні тексти дописувачів сайту та тексти написані під впливом музичних творів. Думаю, що поетам буде цікавим цей матеріал про "столицю співочих талантів (а разом з тим і гетьманів!)" Старої України.
[/color]
[i]Ось уже п'ятий рік серед моїх завдань як наукового співробітника Інституту релігієзнавства при Львівському музеї історії релігії є формування календарів знаменних дат на наступний рік. Так випереджуючи події майже на півроку маю змогу ознайомитись із цікавими датами та іменами в історії та культурі України.
Мотивом до написання цієї мистецтвознавчої статті стали ювілейні дати дворічної давності - у календарі знаменних подій на 2016 рік у світі музики: [b]Корнелію Івановичу Юзефовичу[/b], капельмейстеру Глухівської хорової капели доби Кирила Розумовського, виповнилося 290 років від часу народження і 250 років від часу смерті (дні та місяці народження і смерті невідомі).
Дуже скупі енциклопедичні відомості, а саме: подаються лишень рік і місце народження –1726, село Парафіївка, нині смт. Ічнянського району Чернігівської області та рік і місце смерті – 1766, м.Глухів, нині Сумської області. Далі – роки навчання в Київській академії і роки керування хоровою капелою у Глухові – от і вся творча біографія. Ця обставина змусила поглянути на карту музичної України ХVІІІ століття і виокремити [color="#ff0000"][b]Глухів як центр музичної культури[/b][/color] доби гетьмана Кирила Розумовського. Під таким кутом зору висвітилася ціла плеяда талановитих українських митців, серед яких ім’я Корнелія Івановича Юзефовича стоїть першим у списку.
Отож, завдяки йому виникло бажання ще раз торкнутися світлої пам’яті відомих на увесь світ талановитих українців, які славою своєю підносили авторитет України на мистецькій мапі Старої Європи.
[/i]
Знамените мальовниче [color="#ff0000"][b]містечко Глухів[/b][/color], що у Сумській області – одне з найдавніших поселень на території Чернігівсько-Сіверської земель. Вперше згадується воно в літописі під 1152 роком, а вже у ХVIII столітті Глухів стає політичною резиденцією лівобережних українських гетьманів, переймаючи повноваження від Батурина, до того ж культурною столицею України, і перш за все – музичною!
Уже сама урочиста процедура «елекції» гетьманів не обходилась без музичного супроводу. Особливою помпезністю відрізнялася церемонія «поставлення на гетьманство» миргородського полковника [color="#ff0000"][b][i]Даниїла Апостола[/i][/b][/color] 1 жовтня 1727 року. Під час її проведення всі козацькі полки зі зброєю вишикувалися в пішому порядку на Радній площі Глухова біля Миколаївської церкви. У супроводі військової музики принесли атрибути гетьманської влади – печатку, булаву, велику корогву, значок і бунчук. Після вручення царським міністром новообраному гетьману клейнодів, «знаменами військовими його покрили, і крикнули всі сильно ... І вдарили в усіх полках на котлах, і на трубах віват заграли». Після святкової служби Божої в Миколаївській церкві, коли обраний гетьманом Даниїл Апостол прямував до свого будинку, «віддавали йому все честь від усіх полків боєм на котлах і військових музик ігрою».
Козацька Миколаївська церква була на той момент головним храмом Глухова, а значить і всієї Гетьманщини! Ця святиня національної державності збереглася до нашого часу. Споруджений був найдавнішим храм Глухова майстром М.Ефімовим 1693 року в стилі бароко.
Але не тільки козацькі марші звучали в місті Глухові. Після того, як в 1750 році гетьманом став [color="#ff0000"][b][i]Кирило Розумовський[/i][/b][/color], при його дворі в Глухові з'явився професійний театр. Крім драматичної, театр мав також оперну і балетну трупи, хор і оркестр. В оркестрі театру спершу грали переважно італійці, однак згодом з'явилися і українські музиканти. У 1751-1753 роках хоровою капелою Кирила Розумовського керував [color="#ff0000"][b]Корнелій Іванович Юзефович (1726-1766)[/b][/color], випускник Київської академії, де навчався з 1741 по 1750 роки і був солістом хору. Потім керування Глухівською капелою перейняв відомий український композитор, хоровий диригент[color="#ff0000"][b] Андрій Рачинський[/b] [/color]- батько знаменитого скрипаля ХІХ століття [color="#ff0000"]Гавриїла Рачинського.[/color] Освіту Андрій Рачинський здобув у Львові, де протягом трьох років був реґентом єпископської капели. З 1753 року став придворним капельмейстром гетьмана Кирила Розумовського.
Співаками хорової капели були [color="#ff0000"][b]Марко та Федір Полторацькі [/b][/color]– уродженці Чернігівщини. Марко Полторацький народився в Сосниці, протягом 30 років очолював Придворну співочу капелу в Петербурзі, де його учнями були знамениті композитори Максим Березовський і Дмитро Бортнянський. Онукою ж Марка Полторацького була оспівана О. С. Пушкіним вродливиця [color="#ff0000"][i]Анна Керн[/i][/color], а правнучкою - [color="#ff0000"][i]Катерина Керн[/i][/color], якій композитор Микола Глінка присвятив романс «Я помню чудное мгновенье».
Любов до музики гетьмана Кирила Розумовського «у спадок» перейшла до його сина Андрія Кириловича, який народився в Глухові. Будучи послом у Відні, він був особисто знайомий з Л.В.Бетховеном, Й. Гайдном, В. А. Моцартом. Здібний скрипаль, член струнного квартету, Андрій Кирилович був меценатом мистецтва, другом і покровителем великого Бетховена, який записав від нього кілька українських пісень і присвятив Андрію Розумовському три струнних квартети і дві знамениті симфонії - П'яту і Шосту. Після відставки, Андрій Кирилович у 1810 році утримував прекрасну хорову капелу в Батурині, півчі якої «вчилися у Бортнянського і у чудових майстрів в чужих землях".
Славилася раритетними виданнями і величезна музична бібліотека Розумовських, збори якої налічували понад 23000 творів оперної, симфонічної та камерної музики.
Глухів також став центром підготовки малолітніх півчих для потреб Придворної співочої капели. Оскільки Придворна капела в Петербурзі на початку ХVIII ст. формувалася майже виключно з українців, в Глухові було вирішено відкрити перший в Російській імперії спеціалізований музичний навчальний заклад – Глухівську співочу школу.
Ще в 1714 і 1717 рр. Государя дяк і регент Іван Петров приїжджав до Глухова за співаками. На початку 1727 року імператриця Катерина І зверталася до Даниїла Апостола з приводу [i]"розшуку двох півчих альцест, які необхідні до єя двору".[/i] А вже наступного, 1729 році датується указ про [color="#ff0000"][b]створення в Глухові співацької школи[/b][/color]. У 1730 році вона почала свою діяльність, а в 1732 відбувся перший випуск!
Царським указом від 1 вересня 1738 року наказувалося побудувати для школи окрему будівлю і знайти [i]"бажаного київського і партерного співу майстра»[/i]. У школі постійно навчалося 20-30 учнів. Середній термін навчання становив 2 роки. Щорічно 10 випускників Глухівської школи поповнювали Придворний хор і оркестр в Петербурзі. Всього ж за 48 років плідної роботи в школі було підготовлено понад 300 музикантів, хористів, солістів і регентів для Придворної співочої капели!
Учні Глухівської співочої школи обов'язково відвідували хорові і симфонічні концерти, опери і балети при дворі гетьмана Кирила Розумовського, співали в хорі Миколаївської церкви. У Глухівській співочій школі навчали також грі на гуслях, бандурі та скрипці. Про це свідчить все той же царський указ, в якому наказувалося [i]«підшукати майстра гусляра, бандуриста з малоросіян, які грати знають на гуслях, на бандурі, на скріпіци, і щоб оні майстри на оних інструментах зі свідчень хлопців семи чоловік навчали струнної музиці по ноті "[/i].
У відкритій же в 1740 р. в Петербурзі студії Придворної капели тривали традиції Глухівської співочої школи, при цьому акцент робився на обов'язковому оволодінні грою на музичних інструментах. Зокрема, в урядовому указі, наприклад, йшлося про те, щоб "відтепер надалі для придворної капели містити при дворі нашому з малолітніх малоросійського народу людей навчених нотного співу до дванадцяти чоловік, яких ... на різних пристойних тієї капели інструментах навчати". У 1730-1749 рр. придворним бандуристом при дворі імператриці Єлизавети Петрівни був городовий козак із Прилук [color="#ff0000"][b]Григорій Любисток,[/b] [/color]який отримав музичну освіту Глухівської співочої школи. У 1747 році музиканту за його мистецтво було «пожалувано» дворянство і чин полковника. За даровані царицею гроші митець скуповував будинки в Петербурзі та Москві, в одному з них «в домі каміннім дворянина Григорія Михайловича Любисткова над Мойкою» у 1747 році продовж семи місяців засідав Сенат Російської імперії. Відомо, що кобзар та бандурист Григорій Любисток на кілька місяців утік із царської служби в Україну, аби піднімати в народі дух непокори та ідею відновлення гетьманства. Любив співати пісню-думу «Про правду й неправду». Наприкінці життя придбав землю поблизу Лубен і жив там до смерті. Дата смерті та місце поховання бандуриста-кобзаря Григорія Любистка невідомі. На кобзі і бандурі непогано грав і сам гетьман Кирило Розумовський.
Цікаво, що саме з співочого Придворної співацької капели почалася стрімка і блискуча кар'єра [color="#ff0000"][b]Олексія Розумовського[/b][/color] – брата Кирила. Якраз в період початку роботи Глухівської співочої школи, на Різдво 1731 р. проїжджав через село Чемер на Чернігівщині полковник Федір Стефанович Вишневский, який віз з Угорщини токайське вино до царського столу. Зайшовши до місцевої церкви і почувши чудовий голос Олексія – сина збіднілого козака з хутора Лемеші Григорія Розума, полковник запропонував хлопцеві їхати з ним до Петербурга. Так, в 22 роки Олексій потрапив до Придворної співочої капели, де на нього звернула увагу дочка Петра І, цесарівна Єлизавета – сама любителька хорової музики. Підкоривши серце царівни, Олексій стає її фаворитом і найближчим радником. А після сходження на російський престол Єлизавета Петрівна дарує Олексію, тепер уже Розумовському, звання фельдмаршала і титул графа, дарує також із щедрої царської руки йому величезні маєтки, більше того - вступає з ним у таємний шлюб.
Графський титул отримав поруч з братом Олексієм і [color="#ff0000"][i][b]Кирило Розумовський[/b][/i][/color], а в 1750 році він став останнім гетьманом України. Ось так завдяки музиці відродилася українська державність!
[b][color="#ff0000"]Уродженці Глухова: мистецькі долі…[/color][/b]
Справжньою гордістю і співочої школи, і самого Глухова є його уродженці – знамениті композитори[color="#ff0000"][b] Максим Березовський та Дмитро Бортнянський. [/b]
[b]Максим Березовський (1745-1777)[/b][/color] з дитинства в умовах високої хорової культури глухівських храмів засвоїв мелодійну красу і прекрасну гармонію партесних співів. Після навчання в Глухівській співочій школі, він продовжує навчання в Київській академії. За добре поставлений голос і музичні здібності його взяли співати в Петербурзьку придворну співочу капелу. Максим Березовський також успішно виступав солістом в Петербурзькій італійській оперній трупі. У 1765 –1774 рр. він удосконалював свою композиторську майстерність в Італії, в Болонській філармонічній академії, під керівництвом видатного теоретика музики Джовані Батіста Мартіні, і в 1771 р склав іспит на звання композитора-академіка. Ім'я Максима Березовського було вигравірувано золотими літерами на будівлі Болонської академії поруч з ім'ям великого Моцарта!
Високе звання давало можливість композитору в Придворній співочій капелі отримати гідне місце капельмейстера. Але правителі імператорського двору фактично проігнорували звання і талант Максима Березовського, що і привело композитора, в результаті, до трагічного кінця – в 32 роки він наклав на себе руки. Не набагато більше прожив і сам Моцарт ...
Музика Максима Березовського виявилася безсмертною. Сьогодні повсюдно на церковних службах і в концертних залах можна почути хорові твори композитора – «Хваліте Господа з небес», «Прийдіть, поклонімся», концерти «Слава в вишніх Богу», «Не відкинь мене під час старості». Всі вони відрізняються глибиною внутрішнього змісту, саме ж музичне полотно пронизане мотивами української церковно-народної співочої культури.
На згадку про Максима Березовського в його рідному Глухові кілька років тому був поставлений пам'ятник. Автори монумента трактували образ Максима Березовського як персоніфікований образ трагічної Долі митця, його тонкої, ранимої, змученої душі.
Набагато щасливішою склалася доля [color="#ff0000"][b]Дмитра Бортнянського (1751-1825)[/b],[/color] хоча основні віхи його творчої біографії були майже такими ж, як у Максима Березовського. Маючи чудовий голос, майбутній композитор після нетривалого перебування в Глухівській співочій школі незабаром опинився в Петербурзькій придворній співочій капелі. Потім протягом 10 років Дмитро Бортнянський удосконалював своє мистецтво композиції в Італії, де були поставлені його опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». Повернувшись до Росії, Дмитро Бортнянський займає посаду капельмейстера при царському дворі в Гатчині і Павловську, а в 1796 році його призначають директором вокальної музики, капельмейстером і правителем Петербурзької придворної хорової капели. Він уклав ще три опери – «Торжество Сеньйор», «Сокіл», «Син-суперник», велику кількість духовних хорових концертів, творів для фортепіано, камерних ансамблів та інших творів.
Дмитро Бортнянський в своїй творчості органічно поєднав досягнення західноєвропейської музики з особливостями української мелодики. Його музику цінували Петро Ілліч Чайковський і Гектор Берліоз, хорові твори композитора нині входять в літургії всіх православних церков світу.
У Глухові творчості Дмитра Бортнянського присвячений окремий стенд місцевого краєзнавчого музею, а пам'ятник композитору було встановлено у міському сквері навпроти пам'ятника Максиму Березовському.
[i]Література:
1.Митці України: Енциклопедичний довідник / Упор.: М. Г. Лабінський, В. С. Мурза. За ред. А. В. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992, с. 667.
2.Мистецтво України: Біографічний довідник / Упор.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. За ред. А. В. Кудрицького.– К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997, с. 668.
3. Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII ст.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького.– К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001, с.453–454.
4. Ірина Вовк. Максим Березовський //Вісник Львівського музею історії релігії. – Львів, 2012, число 11, с.3-11.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802177
Рубрика: Нарис
дата надходження 07.08.2018
автор: Сіроманка