П’янить гірське повітря, пахне снігом талим, —
Затіяло з вітрами незвичайну гру,
І ти вдихаєш із завзяттям небувалим,
Немов пломбір, його смакуєш у жару.
З надіями здіймаєшся натхненно вгору,
Щоб власним зором охопити далину.
Тут кожен кущик надає тобі опору,
А крок за кроком наближає вишину.
На відстані приваблює печерне око,
Приховане таємно між густезних трав.
Плететься річка у долині звабооко,
Виблискує на сонці сотнями заграв.
І млосно так стає, як глянеш раптом з кручі
В ущелину, а там — незміряна пітьма!
Ти — крапля Всесвіту й думки твої пливучі,
Як та росинка, що була і вже нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802332
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2018
автор: Lana P.