Найжахли́віше те, що так, як тоді - не виходить
Найпечальніше те, що я вірю в щасливі закінчення
Що мене з цього русла чіпкого ніяк не виводить
Хоч у крайнощі падай, хоч в відчаї
Нам залишився попіл - ні пробачень, ні писаних істин
Засинаємо в різних пустелях, ніби забуті
Я ненавиджу відстань, більше всього ненавиджу відстань!
До святої і чистої люті
Стільки крапок і ком, стільки "вибач" між кожним рядком
Час повзе павуком і сплітає своє павутиння
І я розумію, що горіти, бодай сірником
Не таке вже й просте, але все ще безцінне вміння
Пахне вереснем свіжим, другим вереснем без перемов
Сивий бог безпорадно виходить і руки розводить
Я сумую за кожною з наших колишніх розмов
Хочу так, як тоді
але так, як тоді -
не виходить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802532
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.08.2018
автор: Ірина Гнатюк