Коли цвіло, не помічали.
Упало в висохлу траву.
Усе це бачили - мовчали.
Чекали днину дощову.
В ріллі насіння проросло.
Знов зацвіло...Гілки зламали,
Але міцне було стебло.
Та мимо йшли, чомусь зітхали.
До сонця знову потягнулось.
Скажений вітер закрутив.
Немає дихання. Зігнулось.
Це був останній, що убив.
Вбиваєм душі... Хіба жалко?
В думках: нехай все пропаде.
Але душа ще вірить палко,
Що вірний шлях собі знайде
Уже не в цім бруднім болоті,
Де важко дихать, давить дух,
А там, де душі у щедроті,
Слова, що радо прийме слух.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802622
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.08.2018
автор: Н-А-Д-І-Я