На вишиванім рушнику,
В вінчальному обряді...
Волошки сині у вінку,
Вінчались при лампаді...
А нареченими були,
Тоді мій дід й бабуся.
Роки з тих пір давно спливли,
В край відлетіли гуси...
Рушник неначе оберіг,
Передававсь із роду.
І кожен з них його беріг,
Він був окраса роду...
Роки летіли швидко так,
На нім вже мама й тато.
Він гарний був тоді юнак
І ось у них вже свято.
До церкви дзвони кличуть їх,
То радісна година.
Матусю й тата до вінця,
Веде любов єдина.
Рушник передали батьки,
Він перейшов у спадок.
Його не знищили роки,
А зберігали радо...
І так минало з року в рік,
Вже друге покоління.
Цей скарб мов золото беріг,
Ховаючи у скриню.
Онучка підросла уже,
Красива наречена.
А рушничок чекає все,
Ту мить благословенну.
І знову музика в дворі,
Б'ють в церкві радо дзвони,
Доносяться гучні пісні,
В руках несуть ікони.
На вишиванім рушничку,
Онучкине кохання.
І наречена у вінку,
Приймаються вітання...
З тих пір пройшло багато літ,
Історія та вічна.
На рушничку калини цвіт,
Всміхнеться блискавично...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802642
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2018
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)